Ніби мінне поле між ними давно,
Куди ділись погляди, ніжні, як в кіно?
Ласки, обнімання, поцілунки теж,
А колись кохання їх було без меж!
Лише їм відома та німа війна -
Паритет удома, на людях сім"я,
Пристрасті кипіли до незабуття,
Прикрості згасили чисті почуття.
Тож як треба бу́ло душу потріпать,
Щоб вона мовчала, дивлячись назад,
То не ложка дьогтю зіпсувала все,
Його була бочка, лише в ложці мед…
Згасло саме краще, розум верх узяв,
Десь на призволяще пущений був дар,
Божий, неповторний, що коханням є,
Натомі́сть Господь всім про́щення дає...
Ми не досконалі, лиш прави́й цей світ,
Нині лист опалий, завтра буйний цвіт,
Нині лід холодний, завтра джерело,
Там, де була пустка, щось нове зросло…
Не таке вже чисте, не наївне вже,
Життя своє нове тихо береже,
Вітру не зламати ті нові ростки,
Бабиного літа міцні пелюстки…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866635
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.03.2020
автор: Галя Костенко