Ой, то не лебеді – весни
В повені білій садів,
В сивих життя перевеслах
Клин моїх років летів.
Запах любистку і м’яти
Ледь доганяв його лет,
Я і бабуся, і мати…
Хтось величає поет…
Світлом любові зігріта
Вірші низає душа,
Ніби боїться зміліти,
Жити й творить поспіша.
Стали й зимі посміхатись
В іній закуті слова,
В барвах осінніх купатись,
Літнім теплом зігрівать.
Ой, то не лебеді – весни
Плинуть, верстаючи час,
Й далі дитинства воскреслі
Заколисали печаль.
І ожили мимоволі
Кращі життя сторінки,
З житечком стиглим у полі
Схожими стали роки.
27.09.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866502
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.02.2020
автор: Ганна Верес