Коли треба, міняй свої погляди,
пережий цей нервовий роздрай,
свою нішу, утворену змолоду,
хоч на кілька годин покидай.
Полиши свою гордість, амбіції
і за ширму мовчання зайди,
що здавалось тобі небилицею,
допусти перед вищі суди.
Ти розсієшся -- змерзло, невдавано
у польоті з незнаним кінцем,
але потім сформуєшся заново
перед дійсності строгим лицем.
Допускай усередину сумніви,
як сталевий хромований ніж,
хай на час твої сили знеструмлені,
Бог поможе – ти зринеш сильніш.
Бо ніяка людина погордлива
так не будить досаду й жалі,
як ота, з заскорузлими догмами
у старечій своїй голові.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866487
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 29.02.2020
автор: Вікторія Т.