Як проводжала нене, мене в світ,
Ховаючи заплаканії очі
І скільки не пройшло б уже сторіч
Та пам"ятаю їх рідненька й досі
Як поправляла милий комірець,
Що трішки завернувся ненароком,
А до лиця торкався морозець
Мабуть вітав мене із новим кроком
Рукою ніжно гладила плече
Та смуток все ховала позаочі
І уявляла зустріч,що прийде,
Щоби послухать роздуми дівочі
Заглянуть в вічі рідні, дорогі
Побачить щастя, що з маля вкладала
Слова почути ніжні та прості
Ось, що душа матусена бажала
І більш нічого, ось все головне,
Як мало іноді для щастя треба
Відчути просто лиш тепло живе
І ту блакитність і безхмарність неба.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866409
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.02.2020
автор: Наталі Косенко - Пурик