Нераз з вікна дивилася на світ,
Тому, що іншої не мала змоги.
У нім, то квітував весняний цвіт,
А то були осінні монологи.
Віталася із сонечком ясним
І часто милувалася хмарками.
Вслухалася в мелодію дощів,
Вони були для мене солов'ями.
Коли на землю падав білий сніг,
Сніжинки посміхалися до мене.
Зима просилась в хату на ночліг,
Було у неї серденько студенне...
Одне вікно, а в нім усе життя,
Яке мене ще зв'язувало з світом.
Промовлю тихо, вдячна йому я,
Воно в думках, духм'яним пахне літом...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866313
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.02.2020
автор: Тетяна Горобець (MERSEDES)