Боки в ведмедя від лежні зболіли,
Мороз і сніг іще не допікали,
Та все частіш мережив гілля іній,
Покректували сосни під шапками.
Боялись миші висунути носа,
Щоб очі, не дай, Бог, не осліпити
Тим сяйвом, що від сонця на морозі,
І на снігу застигли цілі плити.
Тому руда й слідів не залишала,
Шукаючи для себе провіанти,
А зайчики злилися із кущами –
Немає, бач, в них інших варіантів.
Підпер рідке повітря лось рогами,
Широкогрудий, − гордість цього лісу.
І розлилися кольорові гами…
Не випить казку цю зимову, звісно.
15.02.2013
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866269
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.02.2020
автор: Ганна Верес