Не можна утомитися красою
Закошланих хмарин у фіолеті
З обрамою шафранно-золотою —
Величним вельми витвором естета.
Прикована блаженним супокоєм,
Наповнюю я серце благодаттю.
Рясна роса ввижається святою,
Торкання вітру — ручками маляти.
А там, за небокраєм, за межею,
Сорочки рвуть на собі буревії
Й у лоно висі в’їлися іржею…
Довкола люта троща лихо сіє…
На терезах природи — помста, свища
Та дивовижна свя́точна красивість, —
Зітхнув , струснувши хмару, місячище
І покотився в паралелі сиві.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866044
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.02.2020
автор: Valentyna_S