Мені не треба срібла й злата,
Без них у світі можна жить...
Було б здоров"я,тепла хата,
Щоб працювать і не тужить...
Мені не треба і багатства,
Лиш жаль, що час швидко летить...
Увага рідних, в цьому щастя,
І я ціную кожну мить...
Не по мені міста й столиці,
Я народилася в селі...
У сільській хаті, як в світлиці,-
Все до душі було мені...
Доля так склалась, що живу я,
Все ж таки в місті, не в селі,
Місто-райцентр, я не сумую,
Жить до вподоби тут мені...
Маю свій дім, город, садибу,
На жаль одна уже живу...
Вмер чоловік, синок загинув,
Бачу їх в снах, як на яву...
Ще слава Богу внуки й діти,
Не біля мене хоч живуть,-
Щоденно дзвонять, шлють привіти,
У них життя мойого суть...
Щоб сум розвіяти, пишу я:
І прозу, й вірші, і казки,
У пресі їх бува друкують,
Люди читають все таки...
Так дні за днями мої сходять,
Хожу повільно, не спішу,
Зима, весна і літо, й осінь,-
У них наснагу я беру...
Мені не треба срібла й злата,
Багатство все ж у мене є:
Діти, онуки, тепла хата,
Сусіди, друзі, - все моє...
А ще на цвинтарі могили,
Мої там рідні в вічнім сні,
На сповідь я до них ходила,
Колись і я там поселюсь...
Та я туди не поспішаю,
Справи ще є в мене земні...
Внукам й правнукам сповідаю,
Щоб в мирі й правді жили всі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865717
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.02.2020
автор: геометрія