– Ох, як довго я чекав цього моменту, щоб відкрилось щось таке, – радісно собі під носа бурмотіло мале хлопча.
Адже це саме те, про що він мріяв, що коли-небудь все ж таки з’явиться магазин що назву матиме "Будинок казки"...
– Мамо, ти можеш позичити мені гроші? Я коли подорослішаю, піду на роботу і обіцяю усе тобі поверну.
– Синку, як же ти таке просити можеш в мене, коли ж на даний час вони нам так потрібні! – не кваплячись відповідала жінка...
– Але ж мам, я поверну!... – заплакано ледь вимовив маленький хлопчик.– Чесно... Та мати зовсім незворушливо сиділа та дивилась у вікно на сині хмари...
– Чому такі папірці як гроші, так багато вирішують? – задумано промовив хлопчик та пішов на вулицю, а коли повернувся, то побачив, що його подушка під якою лежало кілька гривень та монеток переставлена у інший бік, а ті папірці від яких була залежна мрія, стоять на стільчику!
– Ех ти, малий негіднику! Ти ж маєш кишенькові гроші, а у мене просиш ще! Дивися стільки в тебе машинок та м’ячиків, тобі ще одної цяцьки захотілося!? Ще рік й підеш у школу! Чи ти можливо їх десь вкрав? – розгнівано з підвищеним тоном питала мама! А хлопченя прибігло тай з жалю обняло маму!
– Ні матусю, ні, я їх назбирав! Я... я чесно, назбирав! Вчора в центрі всім листівки роздавав, а сьогодні дві пляшки від спиртного здав, ну тих ще від свят лишились, коли бабуся й дідусь навідували нас... пам’ятаєш мам! – щиро говорив Дениско.
– Я не обманюю... А зараз до сусідського хлопчика Андрійка збігаю, він має макулатуру, тато його дозволив здати, ми з ним здамо і будемо мати ще грошенят, але цього все одно замало...
Вигляд матері зразу помінявся, а може справді синок збирає не на наступну іграшку, а на щось то цінне... Можливо і на подарунок татові... Хоч і грошей в хаті не залишилось, але ж дитина це найголовніше за будь які скарби!
– Скільки не хватає тобі синку? – розчулено спитала мама
– Ще три гривні!
– На тримай, тільки на дурниці їх не витрачай!
Хлопча зрадівши взяло гроші та укорте міцно-міцно обійняло маму, та пішло лягати спати. А вже на інший день, Дениско вранці вибіг з дому, та попрямував до цього мріяного "Будинку казки".
– Це нічого що зачинено, я почекаю. – розмовляв про себе Дениско, й присівши сперся на великі двері магазину і задрімав. А тут ледь не підстрибнув від чоловічого голосу:
– Ви щось хотіли?
– Тааааак... – протираючи очі, затягував з переляку хлопчик, а серце ледь не вистрибувало з грудей.
– Заходь та вибирай!
Магазин і справді рідкісний, очі розбігаються, там качелі, там санки й дивні якісь снігові машини, там м’які іграшки, а там ще багато всього, а от того за чим прийшов – немає.
– Невже запізнився, продали... – закусивши губу, засмутився хлопчик.
А тоді підійшов до прилавку та запитав:
– Пане продавцю! У вас продається щастя?
– Хто? – здивовано запитав чоловік.
– Щастя? А кому потрібне щастя? Що тобі? Ти ще маленький – це і є щастя!
– Ні, мамі... – й почав рученятами витягати назбирані гроші. – Ось я назбирав 33! Розумієте, я дуже люблю свою маму, і хотів би з нею бігати, стрибати, грати в хованки, але якось один поганий дядько наїхав своїм авто на її ніжки, і вона вже давно не може ходити... Ви зможете ще десь на вашому складі подивитись, може ще одне для мами залишилось щастя. Я б вам допоміг, бо дуже хочу, щоб моя матуся ходила своїми ногами...
– Хлопчику стривай! Ми зараз щось придумаємо! – і продавець заглянув під прилавок, наче щось і справді під ним й шукав, та витяг врешті решт скриньку якусь.
– Ось, тримай! Це мамі! За безцінь! Ти кожного ранку і вечора відчиняй її, в ній є три невеличких молитви, та молись до образка, але дуже щиро і мама одужає.
– Дякую, до побачення! Хлопчик чемно попрощався, й так як продавець наказував все те й виконував. Пройшов рік, а хлопчик все щиро з надією та вірою молився до цього образка, що був у тій шкатулочці. Аж раптом зашумів легенький вітерець, що наче намагався підійняти маму, Дениско не вірив своїм очам – мама встала та пішла собі налляти соку...
– Мамо, мамо, мамо, ти ходиш! Мам... Мам... Ти ходиш!
Минуло з того часу 20 років, "Будинок казки" вже закрили. Денис виріс, і з маленького невидного хлопчика перетворився вже на мужнього широкоплечого юнака. Та до тієї шкатулки продовжував молитись і надалі, не пропускаючи ні дня! Він вже не думав, що зустрінеться із тим добрим продавцем. Та якось, коли біг парком, щоб дати мамі парасолю, враз натрапив на вже старенького пенсіонера, та так зрадів що про все забув.
– Пане... Даруйте!... Пане!...Може це і дивно прозвучить... Та ви колись мені подарували скриньку зі щастям, пам’ятаєте? Дякую! Ось тримайте я повертаю, Дякую!
– Авжеж, я пам’ятаю вас. Так вона мені потрібна, ще іншим пригодиться, дуже добре що ви зберегли її, в ній було ваше щастя! Велике діло робите для Бога, коли вже після здійснення бажання, не перестаєте відчиняти скриньки!
– Даруйте, Але що ж там було? Моя мама тепер ходить! Дякую! Та протягом цих років у мене так багато добрих справ вдавалося! Якщо це таємниця, то я обіцяю, що ніхто не буде її знати!
– Ні! Таємниці тут немає ніякої, – відповідав колишній продавець. – Це скринька 33 ласк Ісуса, щоб вона виконувала мрії потрібна сильна віра та любов до Бога! Ти це сам пізнав!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865633
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.02.2020
автор: Володимир Український