Тоді коли надія є іще жива, ти віриш, що життя захоче бути кращим
Але останнє твоє сподівання як всі інші знов і знов стає пропащим
І ти не винен в цьому, бо усе складеться так, як повинно або має бути
Не знаєш де початок, де кінець, а що пройшло, те не спроможен ти забути
Коли ти знову падаєш, а потім піднімаєшся й літаєш в хмарах так високо
То забуваєш те - що ти лежав, і намагаєшся у небо поринати так глибоко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865180
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.02.2020
автор: Ірина Комендант