Летить в вікно проміння обігріте
(Небесний поцілунок міжсезоння).
Лягає найніжнішим сонце-світом
На біле, ще холодне підвіконня.
Зникає сум і так стає погідно,
Лоскоче душу первоцвіт надій.
Крокуючи тихенько і безслідно
Знімає лютий зморщений сувій.
А паростки весни, поки-що сонні
Розгойдує легенький вітер мрій.
Струмки біжать веселі, невгомонні
Затіявши з зимою свій двобій.
Рясніє серце новим брунько-листям
У цім казковім проблиску щедрот,
Що в шибку сипле сонячне намисто
І рве зсірілу паморозь дрімот.
О, як на серці радісно безсніжно!
Так пахне щастя квіткою нестям.
Розлігся день барвисто і маніжно
Образ минулих наших забуттям.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865157
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 17.02.2020
автор: Олеся Лісова