Надто намішав. Іду додому.
Ти любила мене - а що ж потому?!
Я люблю тебе - і що ж далі?
Гудять, втомившись, останні трамваї;
Під ногами замерзло листя опале;
І осінь все ще миє дощами
бруківку вулиць, людей, тротуари.
А під небом нічним цілуються пари;
на зустріч летять, мов марево, фари;
всі живуть, як і жили, у пошуках драми...
А я повертаюсь до дому чужого.
Все було так легко, колись і недовго.
Зараз я гріюсь у цих чужих стінах,
де все не моє, крім гітари й "мівіни".
де все непривітне, підлога та вікна.
У всьому чужому майже не пахне тобою.
Вночі мені гірше.Вночі загортається мла.
Тому, що вночі приходять жінки.
З похміллям ідуть, не лишивши вина.
Рвуть жили в джгути і плетуть з них вінки.
І ти прокинешся в квартирі одна, -
зариєшся в спогади, зачиниш вікна'.
А я лише засинатиму. Вона щойно пішла.
Я її, навіть, до дверей не провів.
Перед сном пожалкую та позаздрю тобі.
Що ти під крилом теплих рук і обійм.
А я пиячу в колі брехливих курвів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865135
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.02.2020
автор: Віталій Марченко