Я нікому про неї в житті не казав,
Бережу у собі, як зіницю.
Вона сяє давно, вона наче стожар,
У мені зірочками іскриться.
З нею в серці завжди, бо без неї ніяк,
Лиш надія зі мною і туга.
Меле й далі життя доленосний вітряк,
Та воно ще не ореться плугом.
Лиш тоді, як між нами не буде межі,
Як заграють струмки березневі.
Об’єднатися зможуть в єдине чужі
Водолія сузір’я і Лева.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865002
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.02.2020
автор: Віталій Назарук