Земля,що у душі,моїй живе,
ворожить й манить,чарівністю мене.
І знаєте,що це за земля-
це край мій рідний,Угля це моя.
Буковий ліс,що свіжим запахом манить,
красою своєю,як вино гірське пянить.
Річки гірські,що Углю,окутали,як те дитя-
у цих річках,тече так водичка,як сльоза.
Вівці,що Бобовим гірським гуляють,
вони ціну землі цієї,добре відчувають.
Куди не глянеш,урочища манять красою-
Угля село,що розпростерлося,під полониною.
І кожен раз,ти говориш-Угля,це моя земля,
тут народився,виріс і досі живу я.
Я незважаю,на буденні хлопоти життя,
бо час теперішній-це всюдибічна суєта.
А ще душею і тілом я кричу-
Угля,моє рідне село і я його люблю.
Своє село,я завжди у душі ношу,
тому у кожній речі,бачу його красу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864960
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.02.2020
автор: Бабич