А нас чарує дивосвіт любові.
Які пахнющі, та п’янкі слова!
Невже ще й досі не схолола в крові
Давня весна, що знов несе дива?
Нехай у зморшках наші очі й губи,
Минулих втрат відбиток на чолі,
Та ти дивись: о, - як обоє любимо!
Бо тішимось, як дітоньки малі.
Які ж то ніжні доторки руками,
Промовисті ще погляди палкі!
Нові слова вигадуємо самі,
Бо ті, що є, - вже й ніби не такі…
Сторонньому це здасться дивиною:
Що в цих літах ми здатні на таке.
Хоч голови нам вкриті сивиною,
Та серце в грудях чуйне і жарке.
Не озираймось на літа прожиті,
Цінуймо оцих днів летючу мить.
Ми ще пройдемось по зеленім житі
Коли у червні в небі загримить.
І ти згадаєш, як колись блукала,
Збиваючи стеблини босоніж,
З ромашок та волошок виплітала
Віночки до шовкових русих кіс.
Здіймається зоря над світом рання,
Під чарівні мелодії пісень.
У дивоцвіті пізнього кохання
Стрічаємо наступний новий день.
15.02.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864882
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.02.2020
автор: dovgiy