З Москви приїхали родичі: чоловікова двоюрідна сестра Лєна з двома доньками - чотирирічною Альонкою і шестимісячною Анюткою, та з чоловіком, який відрекомендувався:
- Пєтя.
Лариса приязно усміхалася, а в душі бентежилась: як приділити увагу гостям? Адже її чоловік надовго поїхав у відрядження, а вона щодня, рано-вранці, вела п'ятирічного Юрчика до дитсадочку, а сама спішила на роботу. Там, в заводській їдальні, снідала і обідала, а ввечері обходилися макаронами або кашами з молоком чи ковбаскою. А гостей годилося пригощати.
Тож, почувалася винуватою, залишаючи їх вдома самих.
- Ти нє бєспокойся, - розвіювала її сумніви Лєна, - ми всьо купім і пріготовім. І так тєбє заботи. Свалілісь, как снєг на голову! Хатім узнать насчьот работи і квартіри. В Масквє пєрспєктіви нічтожниє, может здєсь повєзьот.
А Пєтя відчував себе, як вдома: заглядав в усі шафи і закутки, дивився телевізор, читав. Ввечері водив дітей гуляти в парк, розказував їм казочки, віршики. Юрчик був в захваті від дяді Пєті, і прийшовши додому після прогулянки, ділився враженнями:
- Мамо! Ти знаєш, кого ми там бачили?! Ось такого величезного собаку! Дядя Пєтя казав що то “Хичччник!” Уявляєш, “хиччник”! - захоплено повторював нове чудне слово.
Пєтя був невисокий, худорлявий, верткий, з густо усіяним ластовинням невиразним продовгуватим обличчям, половину якого займали великі окуляри з товстими скельцями. Він, мабуть, і гадки не мав про якісь там людські комплекси, був балакучий і непосидючий. Говорити з ним марно, можна тільки слухати безкінечні теревені і миттєві переключення з однієї теми на іншу.
- Пєтя, помолчі хоть мінутку, - доброзичливо намагалася зупинити його дружина. - Только тєбя і слишно!
На якусь мить замовкав, а потім знову включався в ньому якийсь гучномовець, він говорив і говорив, розмахуючи руками, і густа, руда, в усі боки розхристана чуприна теж хвилювалася і розгойдувалася в такт рухам. Дивлячись на нього, Лариса думала, що Пєтя є яскравим представником одного з чотирьох типів характерів, які вивчала в університеті, а саме - холериком. Самим активним і неврівноваженим з усіх характерів.
Незважаючи на вмовляння Лєни, її, хазяйку, увесь час мучили сумніви, що погано приймає рідню чоловіка. Тож, вирішила приготувати обід, пригостити гостей справжнім українським борщем.
Ввечері, ідучи з роботи, відстояла чергу в овочевому магазині, а потім в м'ясному відділі “Гастроному”. Ледве дотягла додому важкі сумки. Зразу поставила варити м'ясо, і заходилася біля овочів. Вже кипів у каструлі порізаний соломкою буряк, ждала своєї черги почищена картопля, на сковорідці тушкувалася цибуля з морквою і солодким перцем, а Лариса терла на тертушці помідори, думаючи:
- Ось, зараз, поки дозріє заправка, покладу картоплю, накришу капусти, і через півгодини можна пригостити москвичів борщем.
- Чєм ти занімаєшься? - зайшов до кухні Пєтя. - О-о-о! Какая славная капуста!
Взяв в руки величеньку тугу капустину, уважно розглядав, підносячи близько до окулярів:
- Я, когда служил на флотє, научілся готовіть вкусное блюдо із капусти. Ти такого нікогда нє пробовала. Спорім?
Не чекаючи відповіді, схопив ножа і спритно вирізав качан, а капустину цілою бухнув в каструлю з киплячим бульйоном.
- Та-ак! А сухарікі у тєбя єсть? Єслі нєту, то нє страшно, обойдємся бєз ніх. А гдє слівочноє масло?
Лариса відчинила холодильник, мовчки подала пачку масла. Що тепер робити? Здається, борщ не вийде, і взагалі, нічого не вийде.
А Пєтя вже орудував шумовкою, намагаючись дістати капустину. Вона ніяк не хотіла держатися на маленькому донці шумовки і раз-пораз плюхалася назад у каструлю. Навкруг розтікалися калюжі бульйону, він вже стікав по плиті на підлогу.
Нарешті, вдалося витягти капустину і покласти на велику тарілку. Він густо змащував її маслом, кладучи зверху шматочки, які зразу танули.
- Ех, сюда би сухаріков, - примовляв, - сюда би сухаріков!
Поклав останній шматочок масла і, вдаючи з себе чарівника, щойно сотворившого чудо, урочисто поставив тарілку з капустиною перед Ларисою:
- Єшь!
- А ви?
- Я нє хочу. Єшь, єшь, ето вкусно!
Їй зовсім не хотілося їсти цю екзотичну страву, до того ж, зовсім не любила капусти. Відрізавши, заради ввічливості, невеличкий шматочок, вимушено жувала, думаючи про те, що не вийде зварити український борщ для московських гостей.
І що тепер робити з бульйоном і овочами?
І ще про те, що увесь вечір прийдеться відмивати запаскуджену жирним бульйоном газову плиту і підлогу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864833
Рубрика: Нарис
дата надходження 14.02.2020
автор: Людмила Григорівна