В кімнаті тиша,а спокою нема,
в напрузі тіло і моя душа.
Я мрію і хочу тиші у житті,
бо не зтерпіти,цій життєвій суєті.
Завжди в дорозі,та у думках,
завжди- як буде,панує страх.
А хочеться почути те,що мрію-
я впевнений,так буде,я в себе вірю.
Розмови й шепіт,за ці роки,
зпоплюжили мене, й мої думки.
Кидали в спину і слівця і гниль-
хоч сам,я знаю,життя як,жив.
Кажуть "зламали"-ні,не радійте всі,
ви "надламали",але я можу,крокувати по житті.
Як вовк,залижу рани і далі,я пійду,
бо тільки я,повинен стояти,за свою сімю.
Як буду в змозі,так буду жить,
й більше недам вам,за спиною,щось говорить.
А поки,що тиші і спокою,я потребую,
хоч й тут,плани на майбутнє,я будую.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864718
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.02.2020
автор: Бабич