Ти на побачення приходив з квітами,
Бажання щастя було у нас обох,
Бродили ми в саду і під їх вітами,
Ти ніжно вимовив: "Люблю,люблю!"
Твоїм словам палким, я звісно вірила...
Це відчував і ти, і ті квітки...
Весільну сукню я уже приміряла,
Лиш не повірили Місяць й зірки...
Вони сховалися в небі за хмарами,
І стало холодно чогось мені...
Ти залишив мене з думками - мріями,
Щастя розтануло в сизій імлі...
Та я чекала ще, бо ж тобі вірила,
Куди поїхав ти, не знала я...
Весільну сукню я вже більш не міряла,
У ній лишилася печаль моя...
Ти не приїхав більш, я розгубилася,
Любов"ю мучилась і ждала я...
Потім в роботі я вся розчинилася,
І в ній вже й спокій свій я віднайшла...
Через роки таки, ми все ж зустрілися,
Просив пробачення у мене ти,
Та вже "обпечена", я не повірила,
І давно спалені наші мости...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864693
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2020
автор: геометрія