Згорьоване небо до дзвонів Михайлівських тулиться,
Столичний майдан звичайним життям живе.
В задумі скорботній напоєна болем вулиця:
Шість років висить питання в повітрі німе…
Злетіла Небесна сотня у вічність безмежну...
Шість років минуло – покараних досі нема.
Беззбройні ішли під кулі за Незалежну.
За краще майбутнє! Гаряча була зима…
Сто днів на морозі із вірою в краще завтра
Оголеним нервом весь час країна жила!
Нас гріла надії сердець негаснуча ватра,
Та тільки розправити крила вона не змогла!
Ридає майдан! Кричить Україна від болю!
Над морем людським герої у вічному сні …
Прості українці, що кращу хотіли долю!
І плине кача, гойдаючи хвилі сумні…
Крізь болі та сльози на повний ми зріст ставали!
Єднала нас ціль, і мрія єднала одна!
Хіба ж ми тоді у горі великому знали,
Що буде не сотня, дивізію візьме війна ?…
Б’ють дзвони печальні за тими, кого не вернути.
Не маємо права нездійснені мрії вбити.
Ти чуєш, народе, не можна нікого забути:
Ми мусимо, ми повинні за них дожити!
Їх думу додумать,розправити пісні крила!
Не можуть бути марними всі ці втрати!
За щастя мільйонів у небо сотня злетіла,
За нашу свободу в останній йшли бій солдати…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864650
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.02.2020
автор: Наталка Долинська