Восени квіти мало цвітуть:
Чи коріння впилося журбою?
Чи така у природи вже суть,
Коли поряд живуть самотою…
Хто те зна?Але осінь ляга
І в мою душу вже сивиною.
Невловима чомусь літ вага,
Коли кличуть степи далиною.
Перевеслами зморшки лягли
Попід очі і понад бровою,
У собі вони все зберегли,
Що зустрілось в життєвім сувої.
Невідомість мене заклика
Йти навстріч небом посланій долі.
Не злякаюсь голок будяка,
Ні того, що вже ноги судомить.
Я в осінню фату приберусь
І затчу призадумою очі,
Сивій старості не підкорюсь,
Хоч і маю недоспані ночі.
10.02.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864618
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.02.2020
автор: Ганна Верес