Минають роки, а з ними і люди
І діяння їх знов позаду.
Помилки й перемоги,
Всі забудуться знову,
Та лишиться хоч і тому,
Щоб літописи марно писці не писали,
Маєм предків своїх шанувать
І минулого не дублювать.
Із гріхів найстрашніших
Від людей до самих їх
Була, є, завжди буде війна.
І мотивів до неї
Знайти можна сповна.
А шукать паралелі
З історичної ери
Можна довго й багато,
Для статистики - свято.
Моя думка проста -
Не розшукувать крайнього
Із людей - діло марнеє:
Правди в них, як у зайця хвоста.
Що ж про них говорити
Нові сварки творити.
Тих, хто був вже нема,
Зосталися імена.
Що ж тепер нам робити?
Лиш помилки їх вчити.
Та нізащо, ніколи й ні!
Не повертати жахів війни.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864595
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.02.2020
автор: Маргаритка моя квітка