Я бачив давненько, звідтоді,
як повзав ще рачки малям,
і нас, переможців, на Сході
й останню цеглинку кремля.
Як стяг синьо-жовтий на площі,
мов птах, мавзолей окриля.
Я знав — не уникнути трощі
останній цеглинці кремля.
Як путю волочать за вуха,
немов боягуза-кроля.
Я чув, як тріщала, я слухав
останню цеглинку кремля.
І "мір", весь "маґучій" і "рузкій",
і ворог, що крівцю пролляв, —
усе розлетиться на друзки,
мов крайня цеглинка кремля.
Розп'ята і п'ята колона.
І армія ботів-троляк.
Лиш місце мокреньке й корона, —
від блазня-цеглинки кремля.
Єдина хороша наука
московським бридким кренделям, —
бальзамом на душу для укра —
самотня цеглинка кремля.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864563
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.02.2020
автор: Олександр Обрій