Рука виводить літери невміло,
Від цього навіть серце защеміло.
Виводить, наче вчиться, знову вчиться,
Така наука певно не скінчиться.
Бо прагне знову світ оцей прославить,
Якщо можливо щось у нім поправить.
І тоді ляжуть літери в рядочок,
І потечуть віршами, мов струмочок…
Розхристані, беззахисні вірші,
Часто такі збираються в душі.
У них усмішки, радість виграє,
Хоча сльоза в окремих віршах є!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864536
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.02.2020
автор: Віталій Назарук