Жила собі вівця на волі,
Їй усього було доволі:
Ходила в літній час на пашу,
Траву щипала скрізь найкращу.
Зустріла там подружку старшу
Й пішла за нею у отару,
Заночувала у кошарі, –
Здавалося життя там гарним.
Спочатку їй було цікаво,
Не сумно, весело і славно,
Та тут всі вівці мали пільги,
Лиш їй не дозволялось бігти,
Де хочеться траву щипати
Й з отарою в полях гуляти.
Вівцю на прив’язі тримали,
На волю зовсім не пускали,
Нема для неї преференцій,
Приблуда! – наче камінь в серці.
Жадану волю як здобути?
Міцні як розірвати пута? –
Тепер в неволі мусить жити,
Весь час прив’язаній ходити…
Пригода в байці цій повчає:
Не йдіть туди, де не чекають!
13.05.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864483
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.02.2020
автор: Martsin Slavo