- Хммм... Ще такого не було при моїй пам’яті... - Чухаючись в чуба зітхав мисливець. Ледь не Цілий день ходжу броджу
по засідках, та перевіряю свої капкани що ніколи не підводили, та усе без здобичі на при великий подив...
Нема чим похвалитися досвідченому вже мисливцю. А так вже хочеться! Бо ж сьогодні вперше взяв з собою сина. І толку
з того що всі засідки він пам’ятає навіть з заплющеними очами, як вже вкотре в них всіх пусто...
Мисливець дуже любить своє хобі і дуже хочеть від сьогодні передавати поступово свої навики та вміння Андрійкові.
Й надіється що син, теж буде ще кращим вдвічі у цій справі. Бо ж і підтвердження є, що разу коли мисливець задає
питання синові про будь які дрібниці із мисливства, Андрійко все підтакує та стверджує що виростеть мисливцем!
Й радіє батько від цих слів. Але не знає правди, тому що син говорить тільки так щоб не образити при цьому тата. Тому
що їхні погляди відверто протилежні... І хлопчина залюбки би зараз спускався на санчатах із високої гори, та обіцяв
що підеть з батьком...
Й коли стоячи поблизу звірячої пастки чоловік без слів розводив руки в боки знову, від розчарування, в Андрійка на
душі було навпаки, він тихесенько радів про себе, і тут все зрозуміло. Адже його улюбленою передачею по телебаченні
є відома передача всьому світові Дискавері. Й він дуже любить всіх без винятку сильних та слабких тварин і жаліє їх.
- Нічого не второпаю, точно не траплялося мені такого! Повторювався чоловік - щоб в домівку повертатися ні з чим...
Та мама нас у дім не пустить - всміхнувшись жартував з цієї ситуації. Як тут почулось скавуління...
Ану Андрійку цить! Тссс... Прижав до свого роту вказівного пальця батько й шепотом ледь зрозуміло синові сказав:
- Ось там десь, щось шарудить! І вже прицілившись чекав на слушну мить щоб натиснути курок.
- Е ні, це точно не заєць! "вухатого" я нюхом чую! - Жартуючи підкрадався ближче
чоловік.
- Татуууу, що там!? Стривожено спитав Андрійко.
Та батько промовчав.
А із притрушеного снігом гілля щось і справді шаруділо й наче плакало.
- Це напевне вовк сто процентів вовк! Ну зараз ти взнаєш "братчику", як людям шкоду робити! - До себе ледь чутно
мовив чоловік, й цим хоч трохи розвеселившись натякнув: - Ех, й будуть гарні капці, із твоєї шкури!!! Тримавши
пальця на курку, мисливець враз нажав тай скавуління припинилось...
Від цього пострілу Андрійка аж трохи приглушило, та щоб не бачити померлу тварину він вмить заплющив очі й
відвернувся.
- От і все, ти будь Андрійку тут, а я перезаряджу рушницю та піду перевірю, чи застрелив "сіроманця" того!
Та обережно підійшовши на те місце куди спрямовував кулю чоловік, почулось знову тихе та невиразне скавуління!
- Не влучив значить, старість й в правду не радість... - пробурмотів мисливець.
А Андрійко, видихнув з полегшенням та аж присів із того всього.
- Ура! тричі шепнувши під свого носа, забувши про вказівку батька залишатись там, підбіг до того місця. А коли
побачив що батько витяг з під ялинки маленьке сіре вовченя, почав просити щоб воно із нами теж поїхало до дому.
- Я його буду годувати доглядати, татку будь ласка! Добре!? А мамі його і татові напишемо записку щоб не хвилювались,
з ним все буде добре, бо воно в надійних руках! Ну будь ласка тату!... Як міг випрошував на згоду хлопчик.
Й хоча мисливець на це прохання сина споглядав вже більш ніж суворо, але все ж погодився. І те голодне та налякане
маленьке вовченя уперше стало пасажиром!
Не завжди так буває з дітьми! Проте Андрійко своє слово перед батьком дотримував. Годував, вигулював, грався з ним,
та усіляко піклувався про те вовченя. А коли воно доросле стало, Андрій весь день просидів в батькові майстерні,
стукав-стукав, пиляв, тесав, та свого все ж добився, хлопчина обладнав санчата запряг свого "чотирилапого", й
цілісіньку зиму, сам, та ледь не всіх дітлахів із свого округу, катав.
Й давно подейкували, що багато хто та навіть із сусідів дивувався про дружбу не свійського звіра й хлопця! Та
нічого в цьому доброго досить хто з селян не вбачав! Та хай там як, а батьки все ж мали значно іншу думку.
та цього року коли закінчувалась вже зима, все селище "оточив" сильний мороз, й Андрій на радощах запряг оцього
сіроманця, покликав приятелів з вулиць тай гайда кататися! Треба ж користатися моментом зима вже через кілька днів
залишить землю...
Але не пройшло і двох годин як біля Андрійкового паркану чутно було сумне тривожне виття. Це було виття справжнього
вовка! Що за час життя на подвір’ї було чути в перше.
- Щось трапилось? Кинувши усе на кухні, вибігла з хатини Андрія мама. Та сунучись у хатніх тапочках побігла
до паркану. Й відкривши фіртку жінку аж струсило. На поламаних санчатах лежав весь мокрий та обвитий морозом
непритомний син. А з боку сидів із закривавленою лапою, виснажений вовк, він тихо плакав...
- Ех ти волоцюго! Де ти завіз сина?! Ану забирайся геть! Вийшовши із себе копнула ногою жінка вовка, - бачу справді
люди добре говорили, що між звіром і людиною немає спільного нічого! А тоді взяла ніж повідтинала всю упряжку,
що придумав Андрій, забрала сина в хату. Тай із навіть нецензурними словами прогнала вовка, - І не думай
повертатись, зрозумів!? І опустивши хвіст вовк пішов...
А відігрівшись під теплою периною, й кількома
кружками гарячої малини Андрій в першу чергу запитав у мами, - Матусю, вибач, мамо... ааа... а як там Сірий?
Сподіваюсь він не захворіє після цьогооо?!...
А вже не така збентежена мама поцілувала в щоку сина тай промовила:
- Сину я й колись, не дуже цьому пройдисвітові довіряла, та терпець від сьогоднішнього випадку ввірвався!
- Не тямлячи нічого, Андрій обурено піднявся з ліжка тай спитав:
- Мамо, ти про що? Мам ти хоча йому лапку перемотала? Схвильовано спитав ослаблений хлопчина.
Й не встиг почути відповіді, як у дверях пролунав дзвінок:
- Доброго дня! пані Ніно, а Як там Андрійко?
Це був Женя із сусідньої вулиці. Кращий приятель Андрійка! - От, не знаю звідки він навчився, але це дуже добре що
ваш вовк, всіє плавати...
Схвильована мати наче й все її зрозуміло, та що і як поняття враз не стало! Й почала розпитувати хлопця:
- Ану Женю, розказуй все як було, бо щось не зрозуміло нічого мені тепер!
І приятель все від початку й до кінця без поспіху і розказав:
- Ми катались на Надрічній. Й в вашого Андрія на кригу річки впав ліхтарик. А він за ним спустився, бо казав
що то подарунок тата. А коли вертався назад на берег, крига що на вигляд була грубою, такою не виявиласььь... Й
почала тріскотіти, та ламатись. А потім трісла під ним і Андрій впав у воду... Всі порозбігались за допомогою
лишився тільки я... але я плавати не вмію і мотузки не мав біля себе... Але ваш Сірий справжній друг! Відразу
кинувся його рятувати. Схопив Андрія за куртку і тягнув, що трохи роздер, а собі поранив до криги сильно лапу... й
далі... й далі... наповнився слізьми хлопчина, та продовжив: - далі вовк тягнув Андрія на трьох. Він в вас, кажу!
І вже своїм батькам розказав, він в вас справжній герой!
В очах у хлопця мами стигли від такої розповіді сльози! Вона кільки хвилин помовчала тримаючись руки Андрія що
заснув, а потім вичавила через сором з себе:
- А я, то думала, що це його робота... А тоді одівшись тепло як слід, вибігла за пошуками "рятувальника". Спочатку
бігла по слідах де були краплини крові, а коли вони закінчились. Жінка розгубилась, бо ж не так то все є просто в
нашому житті як здається...
- ... вовче, де ж ти? О Господи! Поможи! Андрій мені цього не пробачить!
Як тут на вулиці що вела в ліс почулось:
- Вовк! Вовк! Тривога! Стріляйте! Вовк! Лунали вигуки людей.
- О, Господи, НІ, тільки не це... З плачем бігла за людським галасом до тієї вулиці жінка.
Падала по кілька раз на коліна, та волею Божою борола ожеледу...
Й коли була за рогом вже до Лісової, чула як завив від болю вовк! А тоді почувся постріл від рушниці...
- Господи Ісусе, ні, заливалася сльозами жінка, ...засліпи будь добрий, на мить стрільцю отому очі, щоб тільки
вовка нашого не ранив...
- Вовче, вже добігаючи не плакала а просто ридала жінка, й побачивши стоячого мокрого на трьох ногах вовка
кинулась на нього й закричала до "стрільця".
- Не стріляйте! Я прошу вас! Це мій вовк.
Й забравши вовка до будинку в знак благодаті та подяки за спасіння сина, йому пошила жінка чобітки. І якщо не на
цю вже зиму, то на наступну вони обов’язково пригодяться...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864284
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.02.2020
автор: Володимир Український