Цей світ,гординя-як корозія гризе,
у душах людських,убиваючи усе живе.
І ця гординя,геть життя людське ламає,
в той час з гордості,людина,це не помічає.
Спочатку з гордості,не привітались,ми,
а потім бідному,при всіх,не подали руки.
І так пішло і покотилося-"комом" сніжаним,
з гордині кричимо-ти знаєш,хто я,є такий...
Старці старі й філософи,людей попереджали,
ще від Адама і Єви,гординя людство убиває.
Це наче вірус з яким ,живе тепер людина,
її душа,вже хвора і іншу душу заразила.
У більшості,гординю злікувати,не можливо,
тільки,щось відчайдушне,чи горе її убило.
А поки,що гризе корозія така,душу і тіло,
і прикро,що не всім і завжди,нам це зрозуміло.
Багато,чого у вірші,я тут наговорив,
часом буває у своїй душі, теж відчуваю гниль.
Хоч знаю,що мені,за це потім буде,
та виправдовуюсь-то,всі так роблять,життя таке.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864057
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.02.2020
автор: Бабич