Мабуть, в гості до мене іде вже зима
Та несміло товчеться вона на порозі.
Знає: радості в мене до неї нема,
Не хотіла б ще бачить її на дорозі.
Хоч терниста дорога, та тільки моя
І омита дощем, й закидалась камінням.
Та ішла я вперед, де так сонце сія,
Посилало мені те ласкаве проміння.
Я тягнулась до нього як тільки могла
І шукала у ньому розраду і щастя,
Щоб отримать від нього хоч крапю тепла
І прогнати з душі негаразди й напасті.
Манівцями, бувало, брела й навпростець,
Бо наївна й спокушена я міражами,
І вглухому куті шлях оцей нанівець
Обривавсь й розкидався по світу друзками.
І прийшла я тепер до глухої стіни,
За якою сховалась одна невідомість.
Лише подих холодний несеться зими
І яку не сприймає моя вся свідомість.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864009
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.02.2020
автор: Ольга Калина