Позаду амбразури дзотів,
підкорені вершини мрій.
Життя одеж міняє крій
й найвищої бажає ноти.
Шляхи ж вертають від зеніту.
Обіч – надгризений граніт
ще досі тягне, мов магніт.
Ми ж мусим біль зубний терпіти.
Тож що пізнали неофіти?
Не склалось з Богом сугозвуч,
не візьмем й істин голіруч--
фіаско нам дано терпіти.
Щодня з пустого у порожнє…
А сенс, а смисл тоді у чім?
Щоб врешті-решт знайти ключі
до власної душі, а може,
допоки не замкнулось коло,
себе віддати пізнанню
і кожному радіти дню,
й життю не зрадити ніколи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863930
Рубрика: Нарис
дата надходження 06.02.2020
автор: Valentyna_S