Після сотень обіймів я врешті впізнаю твої,
Що так довго ховали свою нерозтрачену ніжність.
Ти так легко зламала мої зачаровані дні,
Що стрічками тягнулися в нашу незайману вічність.
Ми тремтіли від вибухів десь усередині нас,
Прохолодним світанком ти вперше засяєш для мене,
Кілька зірваних подихів, кілька не завчених фраз
І вуста покриваються дикими чарами меду.
Говорити зап'ястями. Ми на планеті одні.
Переламані стебла наповнюють сутінки соком.
Я таких ще не знав, та очима скажу тобі «ні»
Й розпочну із початку цю муку тобою усоте.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863919
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.02.2020
автор: Олександр Гриб