Прибуваєш в мені,
як вода у Венеції.
Я жива,
та пульсація вкрай нестабільна:
кожен подих - як знак.
Я навіки приречена
пити повені ці
і не знати похмілля.
Наливаюсь тобою -
тремкою отрутою...
Мов ударені струмом,
німіють пальці…
Я вдихаю тебе,
розумію - це круто як,
Але скільки між нами існує стацій?..
Розбиваються сни
об світанкову музику.
Днів невпинна ріка
мрії тихо колише...
Справжнє щастя –
його не зав’яжеш у вузлику,
Якщо десь в голові
прописались миші…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863216
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.02.2020
автор: Сонячна Принцеса