Осінь зимує, виношує грип.
Знову бацили ці буйні.
Годі вже з мене. Виходжу із гри.
Йду на рішучий цибулінг.
Попід шибками пересуди "труть"
дві невгомонні бабулі.
Ні, на стареньких не литиму ртуть.
Їх погамує цибулінг.
Знов пепеесник гальмує мене.
Тичу в потилицю дулі.
Знаю: хабарництво нас омине.
Пику віднадить цибулінг.
Строчить і строчить страшненьке дівча,
шле еротичні цидули.
Ніжки від мене ген-ген зафурчать.
Дихає грізно цибулінг.
Діти урозтіч, щури й голуби.
Нумо! Заждіть! Ґулі-ґулі...
Збуряковів небокрай голубий.
З рота палає – цибулінг.
Бозя недобре давно ще почув.
В Сонця повіки чавунні.
Мама вмовяли: смокчи чупачупс.
Дзуськи! Негайно цибулі!
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863135
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.01.2020
автор: Олександр Обрій