Голос роду уміє кликать
Крізь роки і материки,
В час, коли насідає лихо,
Обзивається кров таки.
Кров матусь надто терпелива –
Це одна з багатьох прикмет.
Топче мати життєве мливо,
Поки стрінеться раптом смерть.
Її ж кров буде жити в дітях,
Й їхні діти нестимуть в світ.
Диктуватиме мати й звідти
Свій останній вже заповіт:
«Кров живу, що струмує в венах,
Ви не зважтеся дратувать.
Кровний бій – друга смерть для мене…
Кров для того, щоб рятувать!»
А бува, діти десь по світу
В’ють гніздечка, ростять дітей.
Принесе про них звістку вітер,
Й личко кровного зацвіте.
І хай сиве уже волосся,
Кров нагадує про любов.
В рід багато чого влилося –
Непідкупною є лиш кров.
19.01.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863001
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.01.2020
автор: Ганна Верес