І чого ж то ти, баране, отакий упертий?
Якщо що розуму не мати, то можна померти.
Та не чує мій баране розумного слова.
Він надумав стільки їсти, щоб стать як корова.
От виходить він до лугу й починає їсти.
Заходився так завзято, нема часу й сісти.
Їв він, їв все без спочину із ранку до ночі
Так, що іноді здавалось, повилазять очі.
Так він щодня наїдався травою сирою,
А на п’ятий день звалився біля водопою.
Милий друже, не дивися на того барана.
Бо упертість – то не добре, то лише омана.
29.01.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862980
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.01.2020
автор: Євгеній Рослик