[b]Байдужість проросла. І де знайти
Той вітамін, який лікує душі?
І тих пісень нечуваний мотив,
Що все байдужжя зтрусить наче груші.
В бруківку погляд твій. І на меті:
Не вникнути в чиюсь стражденну долю,
Не бачити в хурденну заметіль,
Як цуценят хтось випустив "на волю".
Так легко: на зупинці, під трамвай.
...І соромно за нелюдів байдужих.
...Їм всеньке літо вслід кричить трава,
Слідам отим, яким байдуже й дуже.
Знайди в собі ту, людяності мить,
Щоб жебракам - копійку у долоні,
Щоб цуценятам з мерзлої пітьми
Твої обійми, що зігріють скроні.
Подяки, і овацій не проси,
Не скрасять тебе долари, чи злоті.
Байдужість проросла. А ти - зкоси
Її коріння-пагони й на потім!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862825
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.01.2020
автор: Валентин Довбиш