Кажуть, тиша жива,
Та вмирає від першого звуку.
Сич нічний чи сова
Теж вкорочують вік тишині.
І ніякі слова
Не врятують її від розпуки,
Й це також убива,
Коли падають кращі в війні.
Вона… плаче тоді,
Одиноким плачем удовиним –
Не плачем породіль,
Що сльозою дитя умива, –
Материнським плачем,
Що шукає й свою в тім провину,
Й полину гіркий щем
Не вмістити ні в які слова!
Тиша, ні, не німа,
Її слухати треба серцем,
Коли в нім не зима,
Коли там – океан доброти,
Коли ти не слимак,
Здатен слухати гімни й скерцо,
І хоча не святий –
Милосердям багатий ти!
21.01.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862784
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.01.2020
автор: Ганна Верес