Даруючи світло, кохання у душах,
Все ж часто буває народжує тінь,
І хочеш, не хочеш, але слово «мушу»,
Приливом розрушує берег надій.
Коли любов звичка, бажання не пристрасть,
Якщо не гориш поряд з нею, чи з ним,
Вся сила небесна, пророча і віща
Стає непотрібна і сходить на тлін.
З`їдають, мов миші горіхи в коморі,
Роки без любові усі почуття
І люди, на жаль, стають важко вже хворі,
Вдягнув в шкаралупу розбиті серця.
Не так для них сонце у березні світить,
Не тішить їх очі ромашок букет
І вже не радіють вони святій миті,
Коли їх залишить життя тет-а-тет.
Кохання не Місяць, даруючи світло
Воно дає шанс вам його зберегти,
Тому, щоб було у душі тепло вічно,
Зміни слово «мушу» на слово «люби».
Кохай до безтями! По-справжньому, щиро,
Не дасть тобі янгол сто першу любов,
Тримай, бережи, Божий дар цей уміло,
Допоки по венах біжить твоя кров.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862741
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.01.2020
автор: Ярослав Ланьо