У світі сумна обстановка поточна.
Ніщо не віщує ні щастя, ні волі.
Копаймо могили. Але це не точно.
Є шанси устати з колін, хоч і кволі.
Потопи, пожежі, політики тощо.
А з ними — ще й смертні гріхи на заваді.
Дивися й прозрієм? Але це не точно.
Можливо, примножимо біди і вади.
За дном пробиваємо дно, тож істотно
покращення вже не чекати сьогодні.
Назад, у кріпацтво. Але це не точно.
А може ми бути панами ще годні?
У потяг, в останній вагон мо' і вскочимо?
За голову візьмемось і за природу.
І світ наш не ґиґне. Але це не точно.
Бо нам як завжди, усе пох і по Фройду.
Бо нас так відібрано, нас так заточено:
у генах зрабілих — корито і стійло.
І знову ми — мавпи. Але це не точно.
А може ще дух запанує над тілом?
Щоденно втрачаємо реперні точки,
підґрунтя, фундаменти й точки опори.
За спиною — прірва. Але це не точно.
А може пророки насіють ще спори?
І випнеться з ґрунту свіженький росточок,
і витіснить к бісу трухляве та тлінне.
Тож можна радіти. Але це не точно.
По лікті в крові ми, в багні — по коліна.
Та добре відомо: вода камінь точить!
Історія людства заплутана й дивна.
Ми зникнемо з мапи. Але це не точно,
допоки не вимре остання Людина.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862609
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.01.2020
автор: Олександр Обрій