Над Києвом стримить страшна незграба.
Цей символ рабства час іще не стер.
Щита й меча трима дебела баба.
Не тризуб на щиті, — а молот/серп.
З тюрми народів виповзла, дородна,
примарно бовваніє над Дніпром.
Замовкли інші, менші одоробла,
коли вмостили "матінку" на трон.
Чудовисько не спить, багатотонне,
нагадує вкраїнцям про "совок".
Здається, вся земля під нею стогне
і виморене голодом село.
А як же пояснити власним дітям,
як дуба дав давненько сересер,
чом на щиті тримає та кобіта
не тризуб, а наругу "молот/серп"?
Немов не відпускає українців
злоякісний сталевий рецидив.
В імперію народ тягнути — "жінці".
А інший — так би в пику й зацідив!..
А інший — розпиляв би метастази.
Давно пустив би на металобрухт.
Та знову олів'є пролізло в тазик,
а в мізки — "аґанькі" метають бруд!
Заждіть: і щит, і меч, і серп, і молот,
і матінка, і всі її раби
впадуть. Хай гучно боженьку не молять:
під п'ятами вже нація* свербить!
© Сашко Обрій.
* Музей становлення української нації, збудований під монументом Батьківщини-матері.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862475
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.01.2020
автор: Олександр Обрій