Туман лягає над рікою
Ховає кладку, що блищить,
Встеляє міст, який дугою,
Ріку накрив, неначе щит.
До кладки тягнеться стежина,
Уся вона у споришах,
Вечір спішить і ця картина,
Немов жива, в ній є душа.
Повітря це п’янить бальзамом,
В нім запах верб і полину.
Зоря вечірня, що над храмом,
Вкладає сонечко до сну.
В тумані коні йдуть напитись,
Туман їх гладить по спині.
Вечірній час, пора молитись,
Щоб взавтра день проснувсь в мені.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862382
Рубрика: Присвячення
дата надходження 24.01.2020
автор: Віталій Назарук