Зостались залишки ще бабиного літа,
Які в повітрі так упевнено бринять.
Земля, туманом вранішнім умита,
А дні - один за одним - швидко миготять.
Незрозуміло: чи то - літо, а чи - осінь,
Та і зими в нас, як такої, то нема.
То сірі хмари затуляють неба просинь,
То тепле сонце нас у літо поверта.
Лиш іноді мороз посохом в землю вдарить
Та інеєм укриє все тут навкруги,
Та полякає трішечки і всіх насварить,
І знову тихо утікає в береги.
І обгортає сонечко своїм промінням
Усі оголені дерева та кущі,
Щоб в ніч холодну не померзло їх коріння,
Коли ті сплять собі в зимовім довгім сні.
І вже позаду і Різдво , і Водохреща,
Зовсім без снігу відбулися всі свята.
Мабуть, десь загуляла зимонька пропаща
Й час, помаленьку, до весни вже поверта.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862376
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.01.2020
автор: Ольга Калина