Думали,що вона вміє
Вміло римувати.
А душа її змаліє
Як слова не ткати.
Як ті літери не шити
У любов і сльози?
Як тоді на світі жити?
Як тоді занози
Із серденька витягати,
Щоби не боліло?
Що й кому про неї знати?
Чи б вона схотіла?
Як сльозинками мочила
Скориночки хліба.
Їла тихо,відпочила.
І ожила ніби.
Як їй крила обрізали!
Їх вердикт-не личать!
Що вони про неї знали...
Що Янголів кличе,-
А вони летять до інших.
Вона їх годує.
І в сльозах пере всі вірші.
Та ніхто не чує.
Хоче інших рятувати.
Просто обнімає.
Потім хоче цілувати.
Та це всіх лякає.
І ніяк не розуміє:
Любов не потрібна?
Ще ж бо жити геть не вміє
Янголоподібна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862123
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.01.2020
автор: Відочка Вансель