Скільки прожито, знаю сама.
Скільки відміряно -?знає лиш Бог...
Мабуть, іду світом цим недарма,
Дні чередуючи з щастяи тривог.
Вірю у мрію, добрих людей,
Можу будь впертою, можу і ні.
Я фантазерка, й багато ідей
Так і лишаться у мріях мені.
Дружбу ціную і вірю в добро,
В те, що попереду світло чека.
Знаю: міцнішає щастя зело
Тих, в кого щедра для інших рука.
В мене претензій до долі нема,
Хоч і бувало, що била мене.
Та обійшла мою душу зима.
Світ цей люблю! Моє щастя земне
Не в мішурі дорогезних прикрас.
Не у посадах високих чинів.
Щастя мого найчистіший алмаз
У материнстві Господь дав мені!
В рідних і друзях, в крилатих словах.
У неспокійній бунтарській душі.
Долею йду по тернистих стежках,
В серце пускаючи болі чужі…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862064
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.01.2020
автор: Наталка Долинська