Ще десь зеленіє майбутня ранкова кава. Ще руки смагляві ці зерна не зірвуть – не час. Умиють дощі тропічні, рясні та ласкаві, Вони достигають і знають, що саме для нас.
Побачимось – вірять. Інакше не може бути. Збирали вони недарма світло сонця й тепло. Бо варта ця зустріч років самоти в облуді , Примарного щастя, що болем серця обпекло.
Та нам напророчить кавова гуща дорогу, Гарячі краплини застигнуть у кризі глясе. І кава ранкова, якою ми снили довго, Близьким розставанням гірчитиме попри усе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861922
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.01.2020
автор: макарчук