[i]Присвячується усім школярам та студентам, які усупереч гонінням, війнам, революціям, злидням та іншим життєвим негараздам не втрачають світлого прагнення до знань…[/i]
[i]Франція, Монпельє, 1794 рік[/i]
Яскравий, полум’яний
Світанок устає,
Ллє світло на майдани
Й провулки Монпельє.
Брудні міські квартали
Спливають із пітьми,
І вулиці помалу
Заповнились людьми.
Скриплять возів колеса,
Люд суне на базар,
Кричить «Купуйте пресу!»
Хлопчина-газетяр.
Скрізь галас і тіснота,
Обдерта дітвора,
І п’яні санкюлоти
Горлають «Са іра».
З нацгвардії солдати
Ведуть когось в тюрму.
«Піймали спекулянта!» -
Йде шепіт крізь юрму.
«А може, дворянина…
Різниця ж бо яка?
Одначе гільйотина
Тепер його чека».
Крізь натовп жалюгідний
Міської бідноти
Йде хлопець непримітний
Літ, може, двадцяти.
І невдогад нікому
Що хлопець цей – студент.
На лекції рік тому
Ходив, але Конвент
Новим своїм декретом
Надумав ухвалить:
Всі університети
В країні зачинить!
Професори таємно
З студентами вели
Заняття, і щоденно
На риск страшний ішли…
Наш хлопець пробирався
По вулицям міським
Й невільно віддавався
Думкам своїм сумним.
«Ніяк я не втямую,
Як скоїлась ця жуть –
Життям я ризикую,
Щоб лекцію почуть…
Освіту у підпілля
Загнали… І чому?!
Небачене свавілля –
Штовхать народ у тьму!
Братерство, рівність, воля
Не можуть відкидать
Знання, науку й школу…
Чому ж їх скрізь гнітять?!
Жахлива звістка нині
Прийшла у Монпельє:
Життя на гільйотині
Скінчив Лавуазьє…
Зробив неоціненний
Він в хімії прорив.
Великий цей учений
У чому завинив?
На жаль, паризька влада
Не здатна зрозуміть:
Попри усі завади
Наука буде жить!
Таких не вмудрувати
Декретів й покарань,
Що можуть вгамувати
В студентах спрагу знань.
І я не відвернуся
Від вчення і книжок,
І все ж таки проб’юся
Крізь терни до зірок!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861886
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 19.01.2020
автор: Настя Вовченко