Вперше мене назвали бабусею не мої онуки, на той час їх у мене ще не було.
Коли ми переїхали до Долинської, довелось винаймати житло, працювати і шукати будинок для того щоб купити…Допоміг мені в цьому учень з мого 8 "В" класу. На той час нас частенько посилали на роботу в колгосп, іноді нас возили автобусом,чи й машиною, а іноді доводилось іти пішим ходом. Я уважно приглядалася до будинків…На запитання учнів "чому", відповіла, що мені треба купити будинок. І ось цей учень повідомив мені, що продається будинок поруч з його будинком і коли ми проходили біля нього, показав його мені. У неділю ми прийшли, будинок нам сподобався, то ми й домовилися, і незабаром стали сусідами з сім’єю цього учня. Як же він жалкував пізніше про це, адже батьки майже щодня могли дізнатися про його негаразди, хоча я всього батькам і не повідомляла. З його сім’єю у нас зав’язалися гарні стосунки. З часом і їхні, і наші діти подружили, закінчали школу, хтось інститут, а хтось технікум, працювали. Сусідські діти були трохи старші від моїх, так як і самі господарі від нас. Тож якось одне за одним і одружилися їхні діти, а згодом і мої. Їхні одружившись, жили разом з батьками. Уявляєте три сім"ї в одному будинку? Та жили дружно, злагоджено. Це були важкі 90-і роки, коли на житло розраховувати не було ніякої можливості. Одне за одним у них появилися онуки: у доньки Антоша, у сина Діма. Мої діти на той час теж уже були дорослі і теж створили свої сім’ї, але мої сини жили в Кривому Розі, а в доньки, вірніше у зятя була квартира у нашій Долинській, бо вже на той час почалося будівництво Криворізького гірничо-рудного збагачувального комбінату окислених руд, скорочено КГРЗКОР на території нашої Долинської, і там працював мій зять…Згодом і сім"ї сусідських дітей теж отримали там житло, адже будівництво тоді починали з будівництва житла, тоді й з"явилися у нас багатоповерхівки. Так от Антоша і Діма вперше назвали мене бабусею, вони часто до мене прибігали, я їх чимось пригощала, щось розповідала, їм це подобалося. Якось вони спитали, чому в мене немає дитячих іграшок, я їм пояснила, що деякі з них забрали мої діти з собою, а всі інші я роздала сусідським дітям, бо ж у мене онуків ще немає. Яке ж було моє здивування, коли вони в один голос заявили: “ Бабусю, Валю, так ми ж у вас є!” Довелося мені купити хлопчикам машинки і пістолети, і кубики, і лото, і зайчиків... і вони знову залюбки приходили до мене, гралися тими іграшками, а я ще й пригощала їх пиріжками…. А ще на той час з’явився онук у мого брата. Влітку він бував з своєю бабусею у селі Верблюжці, і я там часто бувала, він з задоволенням приймав мої гостинці, іграшки…Його бабуся і прабабусі вчили його дякувати за гостинці, але серед його прабабусь була теж Валя, а ще Марфа і Ульяна, тому він спочатку кліпав своїми дивовижно гарними віями і переводив погляди з мене на прабабусю Валю, або навпаки. А потім щось обміркувавши почав називати прабабусю: бабуся Валя старенька, а на мене бабуся Валя молоденька...Якось я взяла його до нас у Долинську. Він залюбки бігав по всіх моїх кімнатах, а вони в мене так розміщені, що можна бігати,як по колу, грався з котиком, ласував фруктами, які дозріли в садку... Іноді я його брала з собою в центр міста Долинська, ми проходили центральною вулицею, я розповідала щось цікавеньке і про місто, і про людей, він уважно слухав,заходили в магазини, я купляла йому гостинці і іграшки... А ще ми зупинялися біля квітників, чудернацько вистрежених із кущів лебедів, літачків, лисичок, зайчиків, які майстерно виготовляв любитель-пенсіонер Петро Петрович Правосудько, юрист за фахом... Бувало ми зустрічали когось із моїх знайомих, і ті з подивом запитували, де це я взяла такого гарненького хлопчика, а він на повному сейозі відповідав, що його привезли з Верблюжки, хоча живе він у Кіровограді...
На жаль цього дивовижного онука Івана завтра похоронять у місті Кропивницький. Помер він на Старий Новий рік у місті Одесі, куди він поїхав до своєї мами, і десь там з друзями зустрічали Старий Новий рік, йому стало погано, визвали Швидку допомогу, та й вона не допомогла, не стало Івана, а йому ж лише 36 років… Царство йому небесне і Вічний спокій!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861669
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.01.2020
автор: геометрія