Нема села - одна руїна
Та де-не-де стоїть хатина.
Нема доріг - одна стежина.
Життя вже більша половина...
Де табуни, де вівці,кури,
Де сіна запашного фури,
Де снігурі та де синиці,
Козацькі кам’яні криниці?
Де врожаїв сільських кагати
З полів тих буряків лапатих,
Де яблунь білоокий цвіт,
Їх ароматний стиглий плід?
Де рік холодних глибина?
(в дитинстві я пірнав до дна).
Тепер в них мулу по коліна -
смердючі цвілі болота.
Колись під пагорбом було
Цілюще чисте джерело.
Те джерело - віками било.
І де тепер цілюща сила?
У лісі я збирав суницю,
Косулю бачив і лисицю,
А зараз де? Ніде, пропало,
За чверть сторіччя лихо стало.
Колись село цвіло, буяло,
Тепер все висохло, зів'яло.
Де свіжість сивого туману,
Де щирі очі без обману,
Небес блакитних чистота,
Людського серця простота,
Де чесна безкорисна мрія,
Де добрий намір, чиста дія?
Тепер все - бізнес і понти,
І тільки б вкрасти та гребсти.
З землі все доять, доять, доять,
Лукаво брешуть, підло коять.
А , земле, ти терпи,терпи!
Грошима їм роди, роди.
І хто там зна ще скільки втерпить.
Невпинно час Землею вертить.
Дарма це лихо не проходить.
Посієш вітер –буря вродить.
Та все одно той час прийде,
Стерпіть не зможе, злих змете.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861652
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.01.2020
автор: Олег Крушельницький