Думи мої, думи, думи норовливі,
Зібрати б вас вкупу і навести лад:
Запрягти у сани, як коней грайливих,
Щоби їхать прямо й не вертать назад.
Їхати в дорозі, що веде до цілі,
По твердій бруківці швидко, навпростець,
Щоби ви, рідненькі, були світлі, білі,
Щоби починання не йшли нанівець.
Біжите по колу, біжите навколо,
Розбрелись по світу та бігом назад,
То ви дуже швидкі, то ви дуже кволі:
Плутаєтесь вкупі, йдете невпопад.
То ведете прямо до стіни глухої,
Звідти через терні потрібно пройти,
То збіглись на світло з темені нічної..
А чи я просила вас до мене йти?!
А чи я просила вас мене тривожить,
Лізти в мою душу, сидіть в голові,
Ро́їтись роя́ми й більше себе множить
І плодить тривоги но́ві і сумні?!
Як же вас владнати, думи мої милі,
Щоб були слухняні, приємні, м’які,
Щоби ви ночами душу не гнітили,
А несли лиш радість й щастячко мені?!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861113
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.01.2020
автор: Ольга Калина