Калина червона,під снігом дрімає,
хоч на дворі морози,та красою,вся сяє.
Червоне,на білому,-я диву дивуюсь,
зпершись,об тин і нею любуюсь.
Вона,як дівчина,що у білій фаті,
наче моргає,так ніжно мені.
Обпершись об тин,вона як дівча,
що на побачення,зараз,до когось прийшла.
Ягодки ніжні,на них каплі льоду,
наче сльоза,що доповнює вроду.
Красою чарує,червона калина,
вона Українка-наша дівчина.
Ось Горобець,на дереві,сніжнім сидить,
можливо,він слова кохання,їй говорить.
Почервоніла від слів таких,чарівна дівчина,
тому і червона,на білому,наша калина.
На дворі сніг,морози і білим,біло,
щось сумно стало і таке в голову,ось і прийшло.
Ти обернися-подивися,що навколо,тебе,є-
обовязково,якщо захочеш,казка там,точно буде.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861080
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.01.2020
автор: Бабич