***

А  її  думка  садом  йшла  осіннім,
Самотнім  яблуком  висіла  одиноко,
Сльозами-росами,  що  на  щоках  осіли,
І  світлом  місяця,що  бачив  все  звисока.

Летіла  птахою,  здійнявшись  в  піднебесся,
Шугала  стрілкою  над  прірвою  безодні,
Шукала  спокою,  щоб  радістю  вознестись.
Можливо…  завтра,  але  не  сьогодні…

Хотіла  вірити,  та  чулось  нездійсниме,
Десь  у  високості  розгледіти  натхнення.
Та  щось  у  темряві  порозбредались  рими…
Вона  ж…  молилася,  так  прагнучи  прощення.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861016
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.01.2020
автор: ЮНата