Відправившись із ним у путь із сяючими від кохання очима, із окриленим і легким, як пташина, серцем, вона знала, що дорога часом може бути і тяжкою. але тоді усі труднощі бачилися нікчемними в порівнянні з його величністю коханням.
Але чим далі, тим важче й болючіше було долати дорогу, особливо коли він лишав її саму, і йти доводилося по розпечених жаринах.
І ось вже не може вона з ним іти далі, навіть якби він ніс її на руках: обпечене все тіло, і кожен дотик його болючий. Тепер очі блищать - від сліз, а обпалені крильця серця перетворилися на культі...
Бережіть коханих своїх! Трудіться, пильнуйте їх щохвилини! І тоді їхні сяйливі очі освітлюватимуть найгустішу пітьму негараздів, а крила сердець їхніх рятуватимуть із найглибших прірв на дорогах життя. І щастя зігріватиме вас, як вічне літо!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860999
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.01.2020
автор: Мирослава Жар